8 березня: про НІЖНІСТЬ чи про РІВНІСТЬ?

Традиційно Україна святкує 8 березня – так званий жіночий день. Та останнім часом можна помітити зміни у ставленні до свята. Частина людей прагне відродити первинний сенс дати – вшанування боротьби жінок за свої права, що є важливою частиною історії фемінізму, як течії. Ще одна частина хоче далі насолоджуватись звичним «святом весни, краси й ніжності». То як правильно привітати жінок? Також на часі питання, чи потрібно взагалі відзначати цей день і чому жінкам досі потрібно боротись? Щоб розуміти цей конфлікт, звернімося спочатку до минулого.

Спроба «зоборони» в Україні

У 2017 році Інститут національної пам’яті втсунув проект закону «Про державні свята в Україні». Передбачалося скасування вихідних на 1, 9 травня та 8 березня. Це пояснювалося декомунізацією календаря держсвят.

Однак мова не була про заборону відмічати дату. У останній редакції своїх пропозицій Інститут віднес 8 березня до категорії "Міжнародні дні" і визначив, як "День боротьби за права жінок". Його визначили святковим, та не вихідним. 

Інфографіка календаря свят від Інституту

Зміни тоді не були запроваджені, та дискусії ведуться й досі. Останнє дослідження від соціологічної групи «Рейтинг» за 2021 рік показало, що 8 березня:

Жінки не рівні з чоловіками: часткова провина Covid-19

Цьогоріч група запитала українців ще й про про гендерні ролі й стереотипи. Результат корелюється із доповіддю ООН за 25 листопада 2020 року. Він полягає в тому, що пандемія корона вірусу негативно вплинула на розподіл обов’язків у сім’ях. Гендерний стереотип про те, що домашні справи – це «жіноча» робота, знову почав набирати сили.

Така ситуація небезпечна зростанням економічної залежності від партнерів, тому що так жінки приділяють менше уваги своїй кар’єрі. Також значно більше їх частка не повертається на роботу після карантинів. У доповіді ООН йдеться, що лише у вересні 2020-го року у США:

Нажаль, конкретно з цього питання в Україні дослідження не проводились. Але очевидною є тенденція до збільшення неоплачуваних домашніх справ у побуті жінок й у нашій країні. Матимемо такі наслідки, як зменшення їх матеріального благополуччя, кар’єрні втрати та грошова залежність. Менша економічна активність частини населення негативно вплине і загалом на економіку.

Це теперішнє становище жінок лише в одній сфері життя і воно доводить, що їх не можна вважати повністю рівними з чоловіками навіть зараз. Тому будь-яке привернення уваги громадян до проблеми гендерної нерівності буде доречним в Україні. В тому числі й окремий день, коли про це можна й потрібно говорити голосніше.

Історія ДАТИ: чи актуально зараз?

Прихильники декомунізації неоднозначно ставляться до 8 березня через його зв’язок із Кларою Цеткін, німецькою комуністкою. Відповідно, її особистість була популярна у Радянському Союзі. Та чи насправді свято має радянські корені? Якщо має, то які саме?

• Зв’язок дати 8 березня та теми жіночої емансипації вперше був помічений у 1857 році. У той день відбувався «марш порожніх каструль» робітниць Нью-Йорку за надання права голосу, скорочення робочого дня з 16 до 10 годин та рівних з чоловіками зарплат.

• Так само 8.03 у Нью-Йорку 1908 року прихильниці Соціалістичної партії Америки мітингували й вимагали право голосу, покращення умов роботи та виступали проти праці дітей.

• Далі піде мова про саму Клару Цеткін. У 1910 році відбувся форум жінок у Копенгагені. Там комуністка закликала заснувати Міжнародний жіночий день – 8 березня, і виголошувати у цю дату проблеми жіноцтва.

• Цього дня 1917 року жінки Російської Імперії вийшли на демонстрацію «за хліб і мир», що стало одним із поштовхів до російської революції.

1977 року Генеральна Асамблея ООН закликала всі держави проголосити відповідно до їхніх історичних і національних традицій будь-який день року Міжнародним днем прав жінок і миру, створювати сприятливі умови для викорінення дискримінації жінок і для їхнього повного й рівноправного залучення до соціального розвитку.

Отже, дата 8 березня дійсно має зв’язок із відомою Кларою Цеткін і комунізмом. Та первинно нічого поганого чи помітно прокомуністичного у сенсі свята немає. Він цілком співпадає із сучасними світовими демократичними цінностями: відсутність дискримінації за ознакою статі, а наявність права голосу в жінок здається звичайною зрозумілою річчю. Однак ще 120 років тому право бути почутими було лише метою й мрією для більшості жінок.

Єдиний негативний радянський ореол навколо свята – це перетворення його на «свято жіночності, ніжності й весни». Так чомусь сталося у Радянському Союзі після Другої світової війни. Це було спотворенням первинного значення дня, яке існує й досі.

У 2020 році Україні опинилася на 59 місці зі 153 у щорічному звіті Індексу гендерного розриву, який публікує Всесвітній економічний форум. Отож, маємо підстави порушувати тему гендерної нерівності в українському суспільстві і святкування 8 березня з його оригінальним значенням – нагода для цього.

Нова традиція: Жіночі марші

«Два десятиліття після розпаду СРСР 8 Березня в Україні відзначали за радянською інерцією — даруючи жінкам квіти. Фемінізм того часу існував переважно в академічних колах, зокрема в літературознавстві, і не проявлявся у форматі вуличних акцій. Мав пройти час, щоб знайомство із західними феміністськими концепціями переросло в усвідомлення й артикуляцію своїх політичних та практичних інтересів. Усе це пояснює, чому практика жіночих демонстрацій відродилася лише через сто років» - 

пише соціологиня Ганна Гриценко у своїй роботі «Марші 8 березня: винайдення феміністичної традиції».

Перший такий марш пройшов у Києві у 2008 році. Тоді, за словами Ганни, це була рідше закрита подія із 30-40 осіб. Ініціатором була анархістський феміністичний колектив «Свобода».

Наступний марш був 2009 року у Львові за підтримки неформальної молодіжної групи «Гендер Львів» й інших недержавних організацій. Там було близько 50 осіб.

У Києві 2011 року з ініціативи «Феміністичної Офензиви», ГО «Інсайт», Центру візуальної культури та інших організацій відбувся феміністичний марш.

«Марш одразу зібрав кількадесят осіб, зокрема чимало учасників-чоловіків. Повістка акції загалом вкладалася в базові постулати фемінізму — «Квіти — клумбам, права — жінкам», і для початку не містила якихось радикальних вимог. Однак практика проводити марші з нагоди 8 Березня прижилася, і відтоді в Києві вони відбуваються майже щороку» - написала соціологиня.

Гаслом київського маршу 2012 року було «Церкві й державі час жити нарізно!». Люди виступали проти законопроектів про податок на бездітність й про заборону штучного запліднення жінкам старшим за 49 років і тим, хто не перебівають у шлюбі.

Столичний марш у 2013 проголошував: «Досить прикривати нерівність традиціями». Серед приблизно сотні жінок і чоловіків виднілися плакати про заборону абортів і криміналізацію пропаганди гомосексуальності тогочасною владою.

Через складну ситуацію у політиці марш 2014 року не проводився. У подальших мітингах Ганна Гриценко визначила таку тенденцію та її різницю з попередньою:

«Вимоги маршів 2015–2018 років більше не пов’язано з ризиком обмеження прав жінок, як це було у 2012–2013 роках; їхня суть полягає у вирівнюванні загальної ситуації нерівноправності жінок і чоловіків, а не в тому, щоб урятувати рештки своїх прав і можливостей».

Акцент на ході 8 березня у 2015 році був на тому, що мілітаризація соціуму може загрожувати поверненням до консервативних поглядів.

Досягненням події у 2016 стала цифра у 200 учасників й учасниць.

У 2017 вже 300 людей виголошували: «Ні — насильству всіх форматів: від пологових до військкоматів». Учасниці висловилися проти ініціативи Інституту національної пам’яті зробити 8 березня робочим днем.

2018-го, окрім основного маршу «Годі терпіти. Марш жінок 8 Березня», пройшов і «Oh, my March» з ініціативи нової жіночої корпорації «МАТИ». Він відрізнявся більщ широкою тематикою: «За сучасних жінок, за їхні можливості й вибір».

Тоді відбулася й перша конфронтація: жінки-прихильниці правих поглядів виголошували анти феміністичні гасла. Ганна (авторка вище згаданого матеріалу) висловилася про це так:

«Виникає бажання поіронізувати над ними, адже справжні патріархальні жінки мали б сидіти у себе на кухні і не виходити з дому без дозволу чоловіка, але і цей факт, хай як парадоксально це звучить, — теж невелика перемога фемінізму: у цих жінок є своя думка і вони можуть її висловити».

Без протистоянь не пройшов і марш 2019 року. Люди несли плакати на теми проти домашнього, сексуального і психологічного насильства. Щонайменше троє учасників, які намагалися завадити проведенню «Маршу жінок», були тоді затримані.

2020 побив рекорд з кількості осіб: 2-3 тисячі. Вперше тут були мусульманки, маломобільні жінки та з’явилася велоколона.

Цього року київський марш ще повинен відбутися. Окрім нього, у різних містах України відбудуться заходи різних форматів, присвячені 8 березня:

Як правильно вітати: наявне, тенденція

Сфери життя, включаючи галузь послуг і товарів, є невід’ємною частиною життя сучасної людини. Компанії й установи підлаштовуються під потреби суспільства, натомість воно переймає цінності й меседжі компаній і закладів. Тому сфери життя є одночасно відображенням поглядів українців й інструментом їх формування.

За рекламою й привітаннями напередодні 8 березня ми бачимо 3 типи звернень від установ і компаній до споживачів їх послуг:

1. Традиційні побажання з часів Радянського Союзу, що не мають й натяку на оригінальне значення свята.

2. Сміливі висловлювання про боротьбу й досягнення жінок, гендерні стереотипи, ролі, нерівність:

3. Нейтральний посил. Звернення не містить стереотипів про «прикрасу колективу» чи кліше про «свято весни та ніжності». Вам просто активно пропонують чи бажають щось. Може бути натяк на прогресивність поглядів, а може й ні:

Щоб особисто привітати людину правильно, потрібно попередньо запитати в неї про ставлення до 8 березня. За необхідності висловити особисту думку про свято краще або говорити чесно, або орієнтуватися на той самий нейтральний посил, якщо цього потребують обставини. Більшість жінок України сьогодні не вважає себе додатком до чоловіків, лише «прикрасою колективу», та мало хто й відверто говорить про боротьбу з гендерною нерівністю, сексизмом. 

Що це все означає? Що у суспільстві досі існують всі 3 запити та відповідні погляди:

• «Це свято весни, любові, краси, ніжності й т.д.»

• «Це день боротьби жінок за свої права, коли ми повинні говорити про свої досягнення та проблеми».

• «Це святкування того, що я та інші жінки можемо зараз обирати свою долю. Мені приємно і отримувати/дарувати квіти, і говорити про свої успіхи, можливості, я спокійно можу розказати й про проблеми».

Різні сфери життя надаватимуть свої послуги, згідно з цими поглядами. Тому ситуація в Україні не однорідна. Проте, активність Жіночих маршів і подібних організацій, кількість їх учасниць й учасників з кожним роком зростає. Це свідчить про тенденцію повернення первинного сенсу Міжнародного жіночого дня, тому що кількість його прихильників і прихильниць збільшується. Скоріш за все, так відбуватиметься й надалі та поступово свято перестане асоціюватися з радянським минулим. Тому зникне і запит на його «ліквідацію». Мова йде ще про скасування вихідного дня на 8.03, та ця ідея теж не має потенціалу, тому що:

• у цю дату в Україні проходять феміністичні марші та інші заходи, на які люди все охочіше ходять;

•  гендерної рівності в нашій країні досі немає, а народ й економіка її потребують, тому звернення уваги на дану проблему та впровадження заходів для її вирішення, стимуляція в цьому населення – логічна реакція; навіщо ж завдавати шкоди галузі, яку намагаєшся підтримати, ускладнювати участь людей в ній, скасовуючи вихідний день?